Вдячність нащадків
З нагоди 150-ї річниці від дня народження Митрополита Андрея Шептицького 29 липня у Львові на реконструйованій Святоюрській площі постав величний майже чотирьохметровий пам’ятник. Напередодні, 16 липня, Папа Франциск підписав декрет, у якому визнав геройські чесноти Митрополита Шептицького, що є першим кроком у беатифікаційному процесі – до проголошення особи блаженною. Перший пам’ятник Митрополитові Андреєві поставили ще за його життя у1935 році, скульптор – Сергій Литвиненко. Він стояв на вулиці Мохнацького (Драгоманова), на подвір’ї Національного музею, який заснував Глава Української Греко-Католицької Церкви. Блаженніший Святослав на відкритті сучасного монументу зазначив, що тоді цей пам’ятник постав «як знак вдячності українських митців Великому батькові українського мистецтва і духу». Пам’ятник, що височіє на Святоюрській горі сьогодні – це відновлена скульптура авторства Андрія Коверка, що була розміщена до Другої світової війни на подвір’ї Львівської богословської академії, а згодом знищена радянським режимом.
Найуспішніший економіст Галичини о квестії соціальній
Український Мойсей, що кермував на митрополичому престолі 44 роки, виводив Галичину із тогочасних соціальних проблем і негараздів, безпосередньо доклавши зусиль до економічного відродження краю. Сучасники називали його найуспішнішим економістом Галичини. Він вважав, що «лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні».
У посланні «Християнська робота» (1900 р.) Шептицький закликає не лише до повсякденної харитативної роботи, але також навчати людей як вийти з бідності:
Помагайте убожшому не лиш з дня на день, але як можете, так поможіть, щоби він міг з біди двигнути ся та станути на своїх власних ногах. Давайте убожшому спосібність до заробку, – научіть єго, покажіть му, як би він сам міг свою долю поправити.
Сучасна католицька соціальна доктрина починається із енцикліки папи Лева XIII «Rerum novarum» (Нові речі) (1891). Папа став на захист утиснених, бідних, тих, хто зазнавав зловживань, але на відміну від революційної ідеології класової боротьби, він говорив про досягнення згоди між робітниками і роботодавцями у питаннях прав та обов’язків. Митрополит Андрей у посланні «О квестії соціяльній» (1904) продовжує розвивати проблематику соціальних питань, базуючись на галицькому грунті. Він, зокрема, пише: «Опіка над убогими і оборона тих, що самі себе боронити не вміють, рівність-братерство людей – се лиш право справедливости і любови ближнього, на котрім стоїть цілий євангельський закон». Розв’язання соціального питання Митрополит бачить в тому, щоб «цілий устрій суспільний став християнським, був опертим на справедливості і на Христовім закон». У суперечках між інтересами багатих і бідніших «стаємо по стороні убожших, щоби християнською і легальною акцією поліпшити їх долю».
Шептицький також нагадує, що вбогі, як і багаті, мають певні обов’язки: «В ім’я Христової любови пригадуємо багатшим їх обов’язки, в ім’я тої любови боронимо прав убогих. З тої любови не закриваємо перед убогими їх обов’язків і шануємо права багатших».
Митрополит закликає, передовсім священиків, братися до роботи: «Любов на ділах, а не на словах полягає. Хто на своїм становиску, сповняючи совісно свій обов’язок, працює для добра народа, є ліпший патріот, як той, котрий много говорить, а мало творить».
Плоди праці на суспільній ниві
Діла Митрополита Андрея, плоди його праці, говорять самі за себе. Зупинемось фрагментарно лише на деяких аспектах діяльності.
Митрополит Андрей Шептицький відкриває Народну лічницю (1903), порадню для матерів, дитячі садочки, сиротинці, сприяє школам для ремісничої і гімназійної молоді. Підтримує діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», читальні, Наукове Товариство ім. Шевченка. Шептицький був почесним президентом українського педагогічного товариства. Вчителям виплачувались стипендії, церква утримувала близько 1600 шкіл.
У своєму архипастирському посланні (1904) зобов’язує священиків очолити кооперативні організації на місцях. Він долучається до заснування Маслосоюзу (1907), а також підтримує інші українські кооперативні спілки «Центросоюз» і «Хлібосоюз». «Маслосоюз» видавав купони на молоко, і митрополія роздавала їх малозабезпеченим людям. Благодійник Підтримує діяльність товариства «Сільський господар». Протягом 20 років він створив 240 садівничо-городницьких центрів. Під його патронатом було створено українське ремісничо-промислове товариство «Зоря», де юнаків навчали комерції. Очолює комітет Земельного іпотечного банку (1908), допомагає розбудовувати товариство взаємного страхування «Дністер», банк «Дністер». Після Першої світової війни Андрей Шептицький підтримував Українську господарську академію в Подебрадах (Чехія), лобіюючи створення українського університету, де мали навчати архітекторів, інженерів, кооператорів, економістів, щоб заповнити вакуум цих професій серед українців.
Митрополит засновує Національний музей (1905) у Львові, опікується культурними установами, зокрема, першою в Галичині українською мистецькою школою (1923) Олекси Новаківського. Фінансово сприяє українським митцям, серед яких Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Яків Струхманчук, Микола Федюк, Михайло Паращук, Іван Косинин, а також наступна «міжвоєнна» генерація художників – Михайло Мороз, Степан Луцик, Василь Дядинюк, Марія Карп’юк, Софія Зарицька, Ірина Шухевич з Величковських, Петро Андрусів. Ці художники творили українську культуру у малярстві, графіці, скульптурі, а також у сфері художньої критики, мистецтвознавства.
Як знак вдячності великодушному Меценатові від кращих творчих сил тогочасної Галичини, у 1936 році у Львові була влаштована творча виставка, що мала назву «Мистці – другові мистців» і була присвячена Митрополитові Андрею Шептицькому
Митрополит розуміє важливість праці з молоддю. Він причетний до заснування скаутської організації «Пласт» (1911), підтримує спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898) і «Січ» (1900), що займались військовою підготовкою молоді. Сприяє видавництву журналів для молоді «Наш Приятель», «Поступ», «Українське Юнацтво». З благословення Шептицького у 20-30-ті роки ХХ ст. розвинувся український молодіжний католицький рух, який був складовою частиною загальноєвропейського молодіжного руху, започаткованого за підтримки Папи Пія XI. Зокрема, Марійське Товариство Молоді у Львові (1918) організовує молодь середніх шкіл. У 1930 році засновано Товариство українських студентів-католиків «Обнова», яке ставило перед собою мету поглиблювати католицький світогляд, підтримувати товариське життя і вести харитативну діяльність серед членів. Також Митрополит Андрей благословив свято «Українська Молодь – Христові» (УМХ), після проведення якого постала Католицька Акція Української Молоді «Орли».
Очевидно Церкві і всім її членам, цей досвід, дещо втрачений, потрібно і надалі розвивати і впроваджувати у життя.
http://caritas-lviv.org/